Робота з батьками

 v 2023 р.

Лекції для батьків з правового виховання

 Лекція для батьків

 «Які «уроки» може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?» 

Діти, що були свідком насильства  у сім’ї, засвоюють, що:

v Насильство – це засіб розв’язування конфліктів або отримування бажаного. Цей навик вони приносять у середовище, яке їх оточує: спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні й близькі стосунки, а потім у свою сім’ю і на своїх дітей.

v  Негативні форми поведінки у суспільстві – найвпливовіші.  Діти  отримують впевненість, що тиск і агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з людьми. Вони не знають про те, що можна досягти бажаного, не обтяжуючи права іншого.

v  Довіряти людям і, особливо, дорослим, небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків одного з одним. Тому їм важко встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

v  Свої почуття і потреби не можна виражати відкрито. Дитина не може відкрито виразити свої справжні почуття в сім’ї, тому що до неї або просто немає нікому діла, або за цим наступить покарання. Врешті-решт, вона втрачає цей навик – виявляти свої справжні почуття. Дійові тільки негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх варто проявляти.

План

1. Яке місце у вихованні дітей займає родина?

2. Які основні функції сім’ї?

3. Які основні вимоги ставляться до батьків як вихователів?

4. У чому сутність батьківського авторитету і які є види справжнього авторитету батьків?

5. Які є види фальшивого авторитету батьків?

6. Чи можна визначити певні правила, яких варто дотримуватися у процесі родинного виховання?

7. Які шляхи та засоби формування психолого-педагогічної культури батьків?

8. У який спосіб здійснюються зв’язки сім’ї зі школою?

   Література

1. Яке місце у вихованні дітей займає родина?

     У чому сенс життя людини? Таке запитання ми нерідко ставимо перед собою на різних етапах свого життя. І шукаємо відповіді: аби здобути освіту, мати свою оселю, накопичити багатство, одружитися, мати достойну професію тощо. Це так. Проте це не відповідь на корінне запитання. Сенс життя людини — продовження роду людського. Народити дітей, забезпечити умови для їх фізичного, психічного і соціального розвитку. Тому сім’я (Мати, Батько, Діти) є провідним соціальним інститутом суспільного розвитку.

     У всіх народів споконвіків підносився культ Матері та Батька. У християнстві уже впродовж двох тисячоліть сповідують культ Матері Божої. В одній із біблійних заповідей наголошується: «Шануй батька і матір свою».

     Українська народна педагогіка на основі багатовікового досвіду завжди підтримувала культ Матері і Батька, культ Сім’ї. Матері й батькові відводилась найвища, авторитетна роль. Від них залежали успіхи фізичного та соціально-психічного розвитку дітей («Хороші діти — це честь батька й матері»; «Яка хата — такий тин, який батько — такий син»; «Молодь багата мудрістю мами й тата»; «Тільки в світі правди, що рідний отець та мати». У прадавні часи, коли ще не було шкіл, системи громадського виховання, тільки батьки несли відповідальність за виховання дітей. Ця відповідальність була не тільки перед собою, а й перед громадою, суспільством. Тому в народі найвище цінували людей, які виховали поряднихдітей.

     Соціальне здоров’я суспільства, держави в цілому залежало передусім від виховної діяльності сім’ї.

     На жаль, з розвитком суспільних відносин у XX ст., коли з’явилась широка мережа дошкільних виховних закладів, загальноосвітніх шкіл, інститутів громадського виховання, роль сім’ї у вихованні була принижена. З батьків по суті зняли моральну відповідальність за виховання своїх дітей. У системі казарменого, класово-партійного виховання мав місце процес руйнування сім’ї як провідного соціального інституту виховання дітей. У багатьох випадках батьки були позбавлені економічних умов для ефективного виховання. Незадовільне матеріальне забезпечення сім’ї, що змушувало батька й матір непомірно тривалий час віддавати праці на виробництві, руйнування народних традицій відповідальності батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність, спроба перекласти весь процес виховання на соціальні казенні інституції — все це породило (і породжує) величезні проблеми в царині сімейного виховання.

     Усунення цієї невідповідності можливе лише через відновлення ролі сім’ї як провідного соціального інституту формування особистості. Для цього потрібно вирішити низку проблем: забезпечення економічних умов діяльності сім’ї, відродження національних традицій відповідальності батьків за виховання своїх дітей, піднесення їх психолого-педагогічної культури на засадах народної педагогіки і сучасних досягнень психології, педагогіки, валеології тощо, а в цілому — піднесення у суспільстві культу сім’ї, насамперед культу Матері та Батька. Завдання важливе, складне, однак без його розв’язання наше суспільство буде морально деградувати, тяжко хворіти.

2. Які основні функції сім’ї?

     Функції сім’ї складалися на природних та соціальних засадах і наповнювалися певним змістом упродовж усього періоду розвитку суспільства. Виділяють такі функції сім’ї як соціального утворення: біологічну, соціальну й економічну.

     Біологічна функція   пов’язана насамперед із зародженням, ембріональним розвитком і народженням дитини. На перший погляд виконання цієї функції випливає з природних процесів, фізіологічних взаємостосунків чоловіка й жінки.

     Однак уже на першому етапі виконання біологічної функції — зародження дитини — потрібна висока відповідальність і генетична обізнаність батьків. Зародження дитини у стані, коли організм батька або матері (чи обох) вражений шкідливими речовинами (алкоголь, тютюн, наркотичні препарати, інші хімічні сполуки) і викликає мутацію (зміни) генно-хромосомних систем, які є носіями задатків, може негативно вплинути на подальші процеси фізичного та психічного розвитку дитини. У скарбах народної педагогіки задовго до появи генетики як науки на основі багатовікового досвіду формувались і передавалися із покоління в покоління слушні застереження: категорично заборонялося молодим батькам вживати спиртне, а тим більше матерям палити цигарки та ін.

     Ще більше зростає відповідальність батьків, перш за все матері, за виконання біологічної функції, коли дитина перебуває у стані ембріонального розвитку. Вона — частина організму матері. Кожна дія жінки (фізичні навантаження, харчування, психічний стан, вживання ліків, особливості взаємин з оточуючими людьми) так чи інакше відбивається на стані розвитку маляти, що вимагає і належної культури поведінки, знань з медицини, валеології, фізіології.

     Народження дитини — велике і святе таїнство. Перший плач дитини, прикладання її до материних грудей — незамінне джерело розвою почуттів материнства, які є запорукою подальшого розвитку творіння батьків.

     Соціальна функція   може бути реалізована через створення оптимальних умов для соціального розвитку дитини, підвищення відповідальності батьків за її виховання, створення сприятливих умов для появи морально-духовних джерел соціального успадкування.    Адже крім біологічного успадкування важливим чинником становлення юної особистості є соціальне успадкування: дитина засвоює певні моральні норми поведінки (чесність, справедливість, доброту, щирість, доброзичливість, охайність та ін.), під впливом оточення формуються її характер, звички, Якраз до б— 7 років формуються в дитини основні моральні якості. Тому батьківська школа любові, добра, порядності, чесності, щирості та багатьох інших доброчинностей — найперший і найголовніший університет становлення особистості дитини, її соціального зростання. Відповідальність батьків за належне виконання соціальної функції особливо висока. A.C. Макаренко, звертаючись до батьків, говорив: «Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти — це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це — не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це — наші сльози, це — наша провина перед іншими людьми, перед усією країною»

     Економічна функція   пов’язана із соціальною і передбачає створення належних матеріальних умов для забезпечення своїх дітей житлом, одягом, харчуванням, необхідними засобами для гри, навчання, розваг.

     По-перше тут має домінувати, почуття відповідальності молодих батьків за створення власною працею належних економічних умов для забезпечення життя своєї дитини, аби не перекладати це на суспільство, державу.

     По-друге, матеріальна забезпеченість дітей повинна бути співрозмірною з конкретними можливостями сім’ї, не сприяти розбещенню «молодого творіння». До того ж діти з раннього віку мають прилучатися до продуктивної обслуговуючої праці, до планування й використання сімейного бюджету. Батьки повинні постійно дбати про формування діяльної та відповідальної особистості і будь-що запобігати появі споживацьких поглядів і вчинків.

3. Які основні вимоги ставляться до батьків як вихователів?

Оскільки виховання є головною сферою діяльності старших поколінь, то до батьків обставини життя ставлять вельми вагомі соціально-психологічні педагогічні вимоги. Серед них почуття відповідальності перед людьми за виховання дітей в ім’я майбутнього, фізичне здоров’я батьків, що має забезпечити народження здорового потомства І створити достойні умови для розвитку і виховання дітей, генетична грамотність, достатня психолого-педагогічна культура; любов до дітей, володіння справжнім авторитетом, знання надбань народної педагогіки у вихованні дітей, створення в сім’ї умов для всебічного розвитку особистості, здатність формувати у сім’ї культ матері та батька, добре розвинені почуття материнства і батьківства.

4. У чому сутність батьківського авторитету і які є види справжнього авторитету батьків?

     Суттєву роль у виховній роботі батьків відіграє батьківський авторитет, який, за висловом A.C. Макаренка, включає в себе «все батьківське і материнське життя — роботу, думки, звички, почуття, прагнення»

     Авторитет   (від лат. autoritas — влада, вплив) — це відмітні особливості окремої особи, групи чи організації, завдяки яким вони заслуговують довір’я і можуть в силу цього здійснювати вплив на погляди і поведінку інших людей у певній галузі життя. Значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейному вихованні дітей приділяв A.C. Макаренко. Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду, відбувається активний процес соціального успадкування, і прояви авторитету батька та матері можуть відчутно позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом.

     Розрізняють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий.   Істинний авторитет включає всю гаму правильного, праведного і красивого життя батьків. Він об'єднує такі особливості їх поведінки:                                     

1. Авторитет любові   до дітей, здатність творити духовне тепло, радість. «Праця любові, — писав В.О. Сухомлинський, — це і є свідоме прагнення до того, щоб у дітях утвердити самого себе, продовжити у них своє духовне багатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм, ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою і єдиною. Любов — ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях — це значить бути мужнім у любові»                                                              

2. Авторитет знання   передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами й труднощами у навчанні, знання інтересів та уподобань, кола друзів, товаришів.                                                                                       

3. Авторитет допомоги   має проявлятися не в поспішному виконанні за дитину її обов’язків у сфері праці, навчання, а в методичній пораді — як доцільніше виконати те чи інше завдання, у створенні сприятливих умов для подолання труднощів. Адже лише в самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов’язків ослаблює, збіднює особистість.                                                                            

4. Авторитет вимогливості  передбачає достатній і об’єктивний контроль з боку матері та батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов’язків, а також доручень у всіх сферах діяльності. Якщо це робиться систематично, в дитини поступово формуються звички відповідальності за виконання обов’язків і доручень.              

5. Авторитет правди   ґрунтується на загальнолюдській моральній нормі: «Не бреши». Лише правда у взаєминах батька з матір’ю, з дітьми, іншими членами сім’ї найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно вона стає видимою, приносить дитині страждання і розчарування у тих, хто виявився автором неправди.                                      

6. Авторитет поваги   ґрунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина — це не просто біологічна істота, а Людина, Особистість. Вона перебуває на шляху активного розвитку, в неї ще мало соціального досвіду, знань, вона вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускається помилок. Однак її треба поважати як найвищу цінність: вона — Людина.

5. Які є види фальшивого авторитету батьків?

Крім справжнього авторитету в сімейному вихованні, на жаль, трапляються прояви фальшивого авторитету батьків, який шкодить вихованню дітей. А.С. Макаренко виділяв такі види фальшивого авторитету:

1. Авторитет придушення — батьки завжди сердиті, за кожну дрібничку вибухають громом, часто хапаються за палицю чи пасок, кожну провину дитини відзначають покаранням.

2. Авторитет віддалі   — батько або мати тримають дітей на відстані, окремо від дітей обідають, для розмови запрошують дитину в кабінет, окремо розважаються, у батьків своє життя, а в дітей — своє.

3. Авторитет чванства   — батько або мати вважає себе начальством і на роботі, і дома, батьки бундючаться та надуваються, дома тільки й розмови про свої достоїнства, заслуги, зверхньо ставляться до інших людей, дивлячись на пихатих батьків, діти також вихваляються: мій тато — начальник, мій тато — знаменитість.

4. Авторитет педантизму   — батьки переконані, що діти повинні з трепетом їх вислуховувати; розпорядження дають холодним офіційним тоном, виявляють прискіпливість до дітей з приводу найменших дрібниць.

5. Авторитет резонерства   — батьки «звідають» дитину своїми повчаннями, безкінечними напучуваннями, привносять у сім’ю надмірну серйозність.

6. Авторитет любові   — щоб діти слухалися батьків, треба, на їх думку, на кожному кроці виказувати їм свою любов, тому вони надмірно вдаються до ніжних слів, пестощів, вимагають від дітей ніжності і любові, якщо дитина не слухається, її негайно питають: «Значить, ти тата не любиш?».

7. Авторитет доброти   — дитяча слухняність викликається не поцілунками та ласкавими словами, а поступливістю, лагідністю, добротою, батьки усе дозволяють дітям, уникають будь-яких конфліктів, ладні пожертвувати чим завгодно, аби тільки все було гаразд.

8. Авторитет дружби — батьки проголошують, що вони друзі для своїх дітей, зникає різниця у віці, авторитеті, діти починають виховувати батьків, називають батьків Сергієм, Вірною, насміхаються над батьками, грубо обривають, не поділяють думки батьків.

9. Авторитет підкупу — слухняність купується подарунками та обіцянками, навіть грішми, за добрі оцінки платять дітям за встановленою таксою, заявляють: якщо будеш слухатися — куплю велосипед. Батьки, які прагнуть до піднесення педагогічної культури, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитися до фальшивого авторитету, витісняти його прояви з власної поведінки.

6. Чи можна визначити певні правила яких варто дотримуватися у процесі родинного виховання?

     Багатовіковий досвід виховання дітей у сім’ї дає підстави виділити певні правила, дотримання яких сприятиме оптимі-зації виховного процесу. Ось деякі з них:

1. Люби свою дитину! Радій її присутності, сприймай її такою, яка вона є, не ображай її, не принижуй, не підривай її упевненості в собі, не піддавай її несправедливому покаранню, не відмовляй їй у твоїй довірі, дай їй підстави любити тебе.

2. Постійно вдавайся до похвали дитини за її правильні вчинки. Цим ти спонукуєш її до активної дії. Пам’ятай: «Боги і діти живуть там, де їх хвалять».

3. Охороняй свою дитину від негативних фізичних і моральних впливів.

4. Створюй у сім’ї моральний затишок. Хай сімейне вогнище буде джерелом спокою, радощів, поваги, справедливості й захищеності.

5. Будь для своєї дитини взірцем поведінки, доброчинності.

6. Підтримуй щирі родинні зв’язки з бабусями й дідусями, іншими родичами, друзями. Включай дитину в процес родинної єдності.

7. Не забувай, що діти люблять гратися. Відшукуй час для організації цікавих ігор з дітьми.

8. Залучай дитину до посильної праці разом з дорослими.

9. Створюй умови, аби дитина набувала життєвого досвіду, долала певні труднощі.

10. Чекай від дитини тільки таких думок, суджень і оцінок, на які вона спроможна залежно від рівня розвитку, соціального досвіду.

11. Привчай дитину до толерантності, культури спілкування з ровесниками, старшими і молодшими.

12. Залучай дитину як повноцінного члена сімейного колективу до вирішення побутових і економічних проблем, що виникають у сім’ї.

13. Не виконуй за дитину будь-яких завдань, з якими вона може впоратися самостійно.

14. Домагайся єдності вимог до дитини з боку всіх членів сім’ї.

15. Наполегливо працюй над формуванням у дитини почуттів гуманізму і милосердя у ставленні до людей та всього природного довкілля.

16. Постійно включай дитину в різноманітні види діяльності.

7. Які шляхи та засоби формування психолого-педагогічної культури батьків?

     Висока відповідальність батьків перед собою і суспільством за виховання своїх дітей вимагає від них значних знань у галузі психології, фізіології, валеології, педагогіки. Об’єктивно переважна більшість батьків вирізняється вкрай низьким рівнем психолого-педагогічної культури, що призводить до помилок і навіть тяжких наслідків у системі сімейного виховання, породжує сімейні трагедії. І це не стільки вина батьків, скільки їх біда: десятиліттями в країні не було (немає й тепер) системи підготовки молодих людей до сімейного життя, оволодіння ними знаннями в царині виховання дітей в сім’ї. Турбувалися лише про оволодіння міцними знаннями з основ наук, готували до набуття фаху інженера, лікаря, агронома, вчителя, механізатора та ін., але не готували до найскладнішої і найбільш відповідальної діяльності — створення міцної сім’ї, виховання дітей. І це при тому, що майже кожна молода людина безпосередньо включається в процес творення сім’ї, народження й виховання дітей.        Конче потрібна система підготовки молодих людей до сімейного життя, суцільна педагогізація суспільства. Без   піднесення психолого-педагогічної культури батьків годі й говорити про здорове суспільство.

     У справі педагогічної освіти громадян можна виділити такі компоненти:

1. Наполегливе і цілеспрямоване формування культу Матері та Батька як начала і основи усіх доброчинностей (з цією метою варто використовувати всі засоби впливу на співгромадян — літературу мистецтво, радіо, телебачення, кіно, театр та ін.).

2. У системі шкільного виховання, особливо в роботі з учнями старшого шкільного віку, слід навіювати думку, що головне їх покликання — створити сім’ї, бути гарною Матір’ю чи добрим Батьком, виховати гарних, розумних, морально багатих дітей. Оволодіння професією, професійна діяльність — лише засіб для успішності функціонування здорової сім’ї. Одночасно потрібно вивчати низку дисциплін, які б закладали основи виховання майбутніх Матері та Батька, що давали б змогу кожній молодій людині пізнавати себе, особливості спілкування з навколишнім світом. Це фізіологія, валеологія, психологія, етика, соціологія.

3. Широке ознайомлення з раннього віку з надбанням етно-педагогіки свого народу. Це неперевершене духовне багатство народу, в якому акумульовані знання про побудову сім’ї, виховання дітей із урахуванням національних особливостей.

4. Формування у молодих людей критичного ставлення до проявів масової культури низької якості, яка негативно впливає на морально-духовні засади народу, руйнує національний менталітет. Не забороняти, а розумно формувати критичне ставлення до негативних явищ.

5. Запровадження обов’язкового всеобучу з проблем сім'ї та сімейного виховання для всіх молодих людей, які готуються до створення сім’ї.

6. Запровадження широких телевізійних і радіопрограм, що були б спрямовані на підвищення психолого-педагогічної культури усіх, хто займається питаннями сімейного виховання дітей.

7. Видання великими накладами (з розрахунку на кожну сім’ю) серії популярної літератури під рубрикою «Сім’я».

8. Забезпечення в кожній школі діяльності педагогічних університетів для батьків. Кожен батько і мати впродовж періоду навчання їхньої дитини повинні пройти курс оволодіння психолого-педагогічними знаннями з урахуванням поступального розвитку вихованців. Робота таких університетів має здійснюватися не на рівні самодіяльності; для цього потрібне достатнє економічне забезпечення для оплати праці педагогів, психологів, лікарів, соціологів, які організовують і проводять заняття.

9. Суттєве підвищення економічного становища сім’ї, що давало б змогу батькам вивільнити свій час для роботи з дітьми.

10. Створення культурно-розважальних центрів, у яких мали б змогу проводити дозвілля діти з батьками.

8. У який спосіб здійснюються зв’язки сім’ї зі школою?

     Батьки віддають дитину до школи з надією, що вона потрапить до рук розумного, душевного, гуманного вчителя, який забезпечить її належне виховання. Однак цього мало. Лише у спільній, узгодженій діяльності учителів і батьків можна говорити про успіх виховної роботи.        Оскільки переважна більшість батьків не має достатньої психолого-педагогічної підготовки, а деякі з них мають притуплене почуття громадянської відповідальності за достойне виховання своїх дітей, класний керівник повинен виступити, з одного боку, зв'язною ланкою між школою та сім'єю, а з другого — організатором підвищення педагогічної культури батьків.

     У роботі з батьками класний керівник має використовувати різноманітні форми. Вони можуть бути індивідуальними, груповими та колективними.

     Досить ефективною формою забезпечення оптимальних умов співдружності сім'ї та школи є відвідування сім’ї школяра. Класний керівник має змогу ознайомитися з соціально-економічними умовами виховання дитини в сім’ї, зрозуміти психолого-педагогічний клімат у сімейному колективі, дати поради батькам щодо забезпечення сприятливих умов для навчальної діяльності учня, інформувати батьків про успішність і поведінку вихованця у школі тощо.

     Вдаючись до цієї форми роботи з батьками, варто дотримуватися низки вимог: відвідування сім’ї має бути плановим (упродовж навчального року класний керівник повинен побувати в кожній сім’ї не менш як два рази); відвідувати сім’ї усіх учнів, а не тільки тих, які мають складності у навчанні та поведінці; кожного разу визначати мету і зміст бесіди з батьками із урахуванням індивідуальних особливостей конкретної дитини; завчасно попереджувати й узгоджувати з батьками день і час візиту; інформувати батьків про навчально-виховну діяльність їхньої дитини, насамперед необхідно розповісти про позитивні сторони щодо навчання, поведінки, а після цього з дотриманням тактовності говорити про труднощі, з якими вона зустрічається у навчанні, спілкуванні з товаришами, учителями, вести розмову про спільні дії у наданні допомоги для подолання цих труднощів.    Класний керівник періодично може запрошувати батьків до школи з метою інформування їх про успіхи школяра у навчанні та поведінці, приносячи цим самим радість матері та батьку, усій сім’ї, ознайомлення з умовами навчання, знайомства з учителями, які працюють у класі, з’ясування можливих причин, які ведуть до появи труднощів у діяльності дитини в школі, прийняття спільних рішень щодо дій учителів і батьків, спрямованих на утвердження позитивних проявів у розвитку і діяльності учня, надання допомоги в подоланні труднощів.

     Запрошення батька чи матері має здійснюватися планово, а не у зв’язку з негативною поведінкою дитини. Останнє взагалі не повинне виступати домінантним чинником у спілкуванні учителів і класних керівників з батьками.

     Важливо дотримуватися також належної форми запрошення. Найзручніше це робити через лист, який адресований мамі й тату із зазначенням дати, часу та місця зустрічі, а також кола питань, які мають стати предметом обговорення. Такий лист-запрошення класний керівник може передати батькам через їхню дитину.

     Для спілкування з батьками безпосередньо в школі треба обирати вільний час для батьків і класного керівника, щоб не проводити бесіду поспіхом. Для того щоб розмова була довірливою, її варто проводити без присутності сторонніх осіб і самої дитини. Навіть місце проведення зустрічі має позитивно вплинути на зміст і результати спілкування. Це може бути окрема кімната із зручними меблями, класна кімната, в якій навчається учень, проте ні в якому разі не коридор, вестибюль, учительська, інші місця, де можуть бути сторонні спостерігачі.

     Інколи складаються обставини, що класний керівник не може зустрітися з батьками дома або запросити їх до школи. Тому доводиться вдаватися до листування. Приводом для листа не може бути лише незадовільна поведінка вихованця чи якийсь інший випадок. Тут також має бути певна система. Класний керівник періодично надсилає батькам листа, в якому розповідає про успіхи школяра у навчанні, старанність, дбайливість та відповідальність за певні доручення, якщо це дійсно має місце. Можна повідомити також про труднощі, з якими зустрічається їхня дитина, висловити бажання зустрітися, щоб допомогти школяру. Одночасно варто висловити подяку за добре виховання дочки чи сина. Лист такого змісту класний керівник має передавати батькам через їх дитину, попередньо ознайомивши школяра із змістом листа.

     Таке листування позитивно впливає на налагодження добрих стосунків класного керівника з батьками, підвищення авторитету як батьків, так і вчителів, а також на інших учнів у класі. Вони чекають таких листів і звертаються до класного керівника із запитанням: «А моїм батькам Ви напишете такого листа, як написали батькам Сергійка?». «Бачу, — відповідає класний керівник, — що в тебе справи поліпшуються, і я радий буду надіслати листа і твоїм батькам». Вимальовуються певні перспективні лінії, які стимулюють позитивну діяльність школярів і сприяють створенню взаємин довіри та поваги між класним керівником і сім’ями вихованців.

     Класний керівник повинен наполегливо і систематично працювати над підвищенням педагогічної культури батьків. З цією метою можна використовувати лекції та бесіди з актуальних питань розвитку і виховання дітей у сім’ї. Вони можуть органічно вплітатися у структуру батьківських зборів, на чому і зупинимося нижче.

     Важливими формами роботи з батьками, спрямованими на підвищення їхньої психолого-педагогічної культури, є консультації, вечори запитань і відповідей, читацькі конференції, педагогічні читання. Кожна з цих форм потребує ретельної підготовки із залученням учителів-предметників, лікарів, шкільних психологів, соціальних педагогів та безпосередньо батьків. Класний керівник на рік може планувати 2— 3 таких заходи. Проте в кожному разі батьки повинні відчувати, що це для них важлива школа проникнення у світ дитини як передумова успіху сімейного виховання.      Успіхи вчителів, класних керівників у роботі з батьками учнів багато в чому залежать від уміння організовувати та проводити батьківські збори, надавати їм педагогічної доцільності.

     В організації та проведенні класних батьківських зборів потрібно рішуче уникати суттєвих помилок, які, на жаль, мають місце у практичній діяльності частини класних керівників. Зокрема, запрошення батьків на збори через обов’язкові записи в учнівські щоденники; призначення зборів у незручний для батьків час, перетворення зборів на своєрідне «судилище» над окремими батьками, випинання на зборах негативних сторін поведінки окремих учнів, відсутність системи педагогічної просвіти батьків та ін.

     Батьківські збори мають відповідати таким педагогічним вимогам:

- сприяти формуванню згуртованого батьківського колективу, виховувати соціально-правову відповідальність батьків за виховання дітей;  проводитися систематично, забезпечувати наступність у вирішенні виховних завдань;

- забезпечувати оптимальні умови для оволодіння батьками психолого-педагогічними знаннями в галузі сімейного виховання;

- сприяти забезпеченню єдності виховних впливів школи і сім’ї на вихованців;

- забезпечувати формування узгодженої колективної думки, яка позитивно впливала б на процес виховання;

- створювати позитивний емоційний і соціальний клімат для утвердження національної гідності батьків і національного виховання;

- сприяти підвищенню авторитету вчителів-вихователів і батьків;

- показувати батькам успіхи їхніх дітей у навчанні та вихованні як результат діяльності учителів-вихователів.

     Для формування і функціонування колективу батьків класу, підвищення дієвості батьківських зборів необхідно створювати органи самоврядування. Таким органом є батьківський комітет. Він обирається у складі 3— 5 осіб на загальних зборах батьків класу. Члени батьківського комітету обирають голову. Завдання батьківського комітету — сприяти педагогічному колективу школи у вихованні і навчанні школярів, допомагати класному керівнику створювати сприятливі умови для проведення навчально-виховної роботи.

     Кожен член батьківського комітету повинен користуватися визнаним авторитетом серед батьків, володіти організаторськими здібностями, бути добрим вихователем своїх дітей, добрим сім'янином. Члени батьківського комітету повинні відчувати відповідальність перед громадою за виховання дітей і дорослих, уміти зберігати відомості про особливості стану справ в окремих сім'ях, не робити їх предметом пересудів.

     Батьківський комітет за умов розумного педагогічного впливу з боку класного керівника може стати добрим помічником учителів-вихователів в організації та проведенні класних батьківських зборів, які проводяться 5— 6 разів упродовж навчального року. їх проведенню має передувати копітка робота класного керівника. Особливу увагу варто приділити підготовці та проведенню перших зборів батьків, з якими класний керівник ще мало знайомий. Для цього треба докладно ознайомитися з учнями класу (демографічні дані, стан здоров’я, успішність у попередніх класах, особливості соціально-психологічного розвитку), відвідати учнів дома для знайомства з їхніми батьками, у бесідах з колегами, які працювали з учнями в попередніх класах, з’ясувати окремі аспекти взаємин батьків з педагогічним колективом.

     У підготовці батьківських зборів беруть участь члени батьківського комітету, батьки-активісти. Питання порядку денного обговорюються на засіданні батьківського комітету.

     До батьківських зборів мають готуватися також учні. Організовано й зацікавлено проходять збори, на яких батьки можуть бачити результати діяльності вихованців (щоденники, зошити, твори, вишивки, вироби з дерева чи металу, малюнки, кулінарні вироби та ін.). Значний інтерес для батьків мають виступи колективів художньої самодіяльності. Це своєрідні звіти педагогів перед батьками про результати виховної роботи з їхніми дітьми. При цьому важливо, щоб у підготовці виставок, у творчих звітах брали участь всі учні класу. Це, по-перше, активізує колективну творчу роботу безпосередньо учнів і, по-друге, викликає особливий інтерес батьків. Досвід роботи творчо працюючих класних керівників показує, що батьки на такі збори приходять як на сімейне свято.

     Важливо визначити (у погодженні з батьками) час проведення зборів з урахуванням їх зайнятості. Доцільно на весь навчальний рік визначити постійний день (наприклад, остання п’ятниця чи субота місяця) і час проведення зборів. Це дає змогу батькам планувати свій час.

Література:

1. Алексюк А.А, Педагогіка вищої освіти України, історія. Теорія. – К., 1998.

2. Варій М.Й., Ортинський В.Л. Основи психологи і педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

3. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Навчальний посібник. – Дрогобич: Коло, 2003. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003.

4. Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. – Чернігів, 2003.

5. Кузьмінський А. І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник – К.: Знання-Прес, 2003.

6. Кузьмінський А. і. Педагогіка вищої школи: Навч. Посіб. – К.: Знання, 2005.

7. Мазуха Д.С., Опанасенко Н.І. Педагогіка: Навч. посібник.

8. К.: Центр навчальної література 2005.